Після 24 лютого вони змінили смокінги на піксель, мікрофон на автомат, знімальний майданчик на бліндаж і почали захищати нашу країну. Це телеведучі, музиканти, актори, що стали військовими. У кожного своя історія, та мотивація одна на всіх – наша перемога.
У спецпроєкті «Stories з війни» – про будні в зонах бойових дій, страхи та виклики, віру в завтра з уст тих, кого звикли бачити на телеекранах та за ким слідкуємо в соцмережах.
Серія інтерв’ю виходить на підтримку слушної кампанію «Чуєш? Плюс. Плюс» громадської організації «Відчуй». Це реабілітація військових із травмами органів слуху та запобігання таким ушкодженням. Зірковий медіабренд Viva! долучився до важливої ініціативи, адже хороший слух – ще одна суперзброя наших військових і його неодмінно потрібно зберегти для мирного життя, щоб наші захисники та захисниці могли чути й відчувати на повну кожен свій день після нашої перемоги.
Дізнатися більше та записатися на консультацію, а також долучитися до фандрейзингу на придбання індивідуальних фільтрів захисту органів слуху українських військових у межах слушної кампанії «Чуєш? Плюс. Плюс» можна тут. Громадська організація «Відчуй» з 2011 року системно займається реабілітацією, допомогою, соціалізацією, реалізацією прав дітей і дорослих із порушеннями слуху та їхніх родин, а також плекає культуру турботи про власний слух.
— Перш за все, розкажи, де ти зараз? Як почуваєшся?
Я зараз зі своїм підрозділом на Харківщині. Виконуємо поставлені задачі. Почуваюся добре, бо добрі люди передали нам багато смаколиків на свята, різні утеплення. Відчуваємо турботу, любов тих, кому ми не байдужі. Кохана теж зробила подаруночок з-за кордону. Тому настрій, можна сказати, навіть святковий.
— Де провів цей Новий рік? Наскільки сильно для тебе він буде відрізнятися від торішнього?
На Новий рік ми залишалися на своїх місцях, ніхто додому не їхав. Так, дуже сильно відрізнявся від торішнього. Того Нового року ми з коханою пішли на виставу в театр, в якому я працював, потім зустріли 2022-й за родинним столом. Було дуже тепло, атмосферно. На жаль, у цьому році всі наші сім'ї — хто де, розкидані по світу. Через це, звісно, сумно. Сподіваюся, наступний зустрічатимемо, як ми звикли — у колі найближчих і найдорожчих людей.
— Чи отримуєш зараз пропозиції зйомок у кіно? Розглядаєш їх?
Час від часу пишуть знайомі режисери, що хочуть пітчингуватися, зважаючи на мою кандидатуру. Також було кілька пропозицій записати самопроби. Але поки кажу, що, напевно, не робитиму цього, бо малоймовірно, що відпустять на зйомки. За можливості зараз читаю книжки про акторську й сценарну майстерність. Готуюся на майбутнє.
— Чи маєш у планах повертатися на знімальні майданчики найближчим часом? Чи ти на фронті до нашої перемоги?
Щодо знімальних майданчиків не знаю. А от до кінозалу є бажання повернутися. У лютому буде прем'єра воєнної драми «Мирний-21». Робитиму все можливе, щоб мене відпустили. Хочу розділити радість від прем'єри цієї картини з моїми колегами.
— У кожного актора є роль-мрія. А яка твоя?
Якщо говорити про театр, то роль-мрія ― Гамлет. Хочеться повернутися на підмостки й зануритися в Шекспіра з головою.
Під час війни Максим Девізоров одружився з акторкою Світланою Гордієнко
— Україна бачила зворушливі фото вашого з дружиною весілля. Хто займався організацією? Чи важко було відпроситися зі служби на цей день?
Мене на весілля командир відпустив з легкістю. На щастя, обставини дозволяли. Мені дали три дні на те, щоб з'їздити у Дніпро. З Донеччини швидко приїхали. Було декілька моїх побратимів, а зі сторони коханої тільки подружка, яка проживала у Дніпрі. Вона допомагала нам з деякими організаційними питаннями. А взагалі організацією займалися з коханою дистанційно. Я обирав ресторан, кохана писала Владі й Кості Ліберовим — фотографам. Вони погодилися приїхати. Для військовослужбовців у них була акція: весільні фотосесії вони пропонували зробити безкоштовно. Дуже кльово було познайомитися з ними. Те, що вони роблять — це ого-го. І в Бахмуті були, і на півдні України, і всюди-всюди. Вони легендарні. Та й весілля наше можна назвати легендарним. Той випадок, коли буде що розповісти дітям.
— Як плануєте святкувати одруження після перемоги?
У нас дійсно є в планах відсвяткувати повноцінно з батьками після перемоги. На нашому весіллі було максимально вузьке коло: мої товариші зі служби, фотографи і подружка нареченої. У нас є будиночок мрії, який ми збудували. Ще поки думаємо, як саме це організувати, але хочемо святкувати там.
— В юності в тебе було декілька проєктів у росії. Скажи, чи залишилися після цього в тебе там знайомі? Намагалися контактувати з тобою з початком повномасштабного вторгнення?
Так, було кілька проєктів дуже давно. Знайомі, звісно, були. З деким досить близько спілкувалися і після 2014 року ще якось підтримували зв'язок. З початком повномасштабної війни було буквально дві-три людини, які написали, що підтримують і переживають, бояться. Зрештою вони виїхали з росії. Сказати, що ми підтримуємо зв'язок — ні. Це морально складно. Я не розумію, як ідеологічно можна йти на компроміси.
— Розкажи трохи про свій бойовий досвід. Те, що можна, звичайно. На які завдання виходиш? Як бережешся від травмування?
Наразі наш підрозділ більшість часу проводить не на нулі. За необхідності виїжджаємо туди, вивозимо особовий склад чи БК на позиції. Зараз займаємося більше ремонтом нашої автотехніки.
— Що заспокоює тебе у найважчі дні?
Мені важливо бути наодинці з собою. Провести мовчазну бесіду, зібратися з думками. Легше стає від голосу коханої або мами, знати, що у них все добре. За можливості читаю книжки. Подивитися кіно не завжди виходить. Та й якось не отримую задоволення від цього тепер. Не вдається втекти від реальності.
— А який твій найкращий день за період перебування на фронті? Окрім одруження.
Найкращий день був, коли по нам був приліт і ніхто не постраждав. Дуже пощастило. Кілька ракет. Досить потужно. Розбило все дуже близько, але Бог відвів.
— Як кожен із нас може ще більше допомагати захисникам та захисницям, окрім донатів, звісно?
Я думаю, що солдатам не так складно зробити приємно. Наприклад, зібрати невеличку передачку: солодощі або речі першої необхідності. Хлопці її поділять між собою. Просто пам'ятати про війну. Хоча б кілька разів на місяців думати про те, чим саме ти можеш допомогти — і відповідь знайдеться. Дякуємо тим, хто дбає про наших солдат.
Фото: Василь Процюк, Катерина Козинська, особистий архів Максима Девізорова
